Вважаєш, що міцно стоїш? Бережись, не впади! 

Вважаєш, що міцно стоїш? Бережись, не впади! 

За останній рік в моє життя та життя моїх друзів приходять такі ситуації, які змушують мене задуматися над словами апостола Павла: «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!»(1Кор.10:12).

Яка причина того, що він таке говорить віруючим людям? А саме з контексту цього тексту зрозуміло, що ці люди знали Бога. Тут він наводить приклад ізраїльського народу та каже про них,  що хоч вони і знали Бога і бачили чудеса, які Він робив, всеодно нарікали, поклонялися ідолам, всеодно блудодіяли та гнівили цим Бога. Так в чому ж причина цього всього? 

Аналізуючи падіння християн (в тому числі мої власні), я бачу деяку закономірність. 

Спочатку,  коли ми лише познайомилися з Христом, ми живемо більшою мірою в розумінні Його присутності. Ми прагнемо Його направлення в нашому житті, бо самі ще як сліпі котенята. Ми геть нічого не смислимо в духовних речах, бо лише почали читати Біблію. Ми багато всього приймаємо на віру та не задумуємося про складні питання християнства. При цьому наше життя протікає в надії на Бога щодня. 

Проходить час. Ми стаємо зрілішими. У нас уже з’являється якесь біблійне грунтування певних аспектів життя. Бог нас навчає багато чому. Ми прислуховуємось, але все більше починаємо покладатись на знання (ну я ж не дарма щодня Біблію читаю!) На цьому етапі ми вже можемо чітко сформулювати та висловити свою позицію, можемо зізнатися, що в чомусь недосконалі ще (в плані знання), але загалом тримаємось так нічо. Вже не такі сліпі котенята як напочатку. 

Третій етап — аналіз християнства. Тоді,  коли ми піддаємо сумнівам якісь доктрини, досліджуємо. Вступаємо в дискус «А чи можна втратити спасіння?», розглядаємо думку кальвінізму, армінянства. Тут вже йдуть в хід теми про апокаліпсис, есхатологію, ще якусь там «…логію». Ми вже досить таки підковані в Слові. На будь-яке питання є у нас приготована відповідь з Біблії ще й з посиланням на конкретний текст,  який ми можемо вже цитувати(!!!). Ну все, апостол Павло (який писав більшість цих текстів) вже не «в тємі».

Ну і в заключення. Ми стаємо експертами в «християнських дискусіях». Робимо перепалку словесну,  закидуючи один одного текстами з Писання. Ми все знаємо. Знаємо, що віра без діл мертва. Знаємо, як і коли треба молитися, поститися,  давати милостиню. Знаємо,  що таке плоди духа та плоди плоті. Розкажемо будь-кому, що блуд та нечистота — гріхи і Бог бажає освячення нашого. Одним словом, знаємо все. Хух. Як класно все знати. Тепер, впринципі, я можу бути спокійний. Бо знання мене оберігають і спасають від неправильних рішень. Я розумний: знаю Слово Боже і знаю як треба чинити, а як ні. 

Бабах. Падіння. Брехня, хабар, випивка, блуд, небажання ходити в церкву і тд. 

Як? — спитаєте ви. А отак! Тому Павло і каже, щоб ті,  хто думають наче вони стоять(сильно розумні і сильні) хай бояться, щоб не впасти з того «свого трону». 

Річ у тому,  що в процесі цього «духовного пізнання» надія на Бога зменшується, а надія на себе зростає. Тобі вже стає непотрібен Бог та Його поради, бо ти сам знаєш як краще. І річ не лише в знаннях, а в їх застосуванні. Зазвичай ті,  хто ось так повчає багато всього і всіх з Писання, сам не виконує цього. В чому і найбільша біда. Вчителі Слова стають фарисеями. Ті теж все знали. І думали,  що вони класні. 

Павло в тій же главі говорить: «Бо не можете пити чаші Господньої та чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського. Чи ми дратуватимем Господа? Хіба ми потужніші за Нього?«(1Кор.10:21‭-‬22)

Якщо ми стали християнами,  ми не можемо жити подвійним життям. Ми не можемо мати подвійних стандартів. Ми не можемо цитувати Біблію, а потім тусуватись по нічних клубах та займатись блудом. Ми не можемо співати Господу «Аллілуя!» в недільному зібранні, а дома зневажати та не слухати батьків. Ми не можемо жертвувати на діло Боже в церкві, а на роботі відмивати «брудні гроші» та давати хабарі. Ми не можемо! Ми не маємо такого морального права. 

Христова чаша благословення, з якої ми п’ємо — це кров,  яка пролилася за наші гріхи. Він помер один раз. Він помер, щоб ми не грішили. Він помер, щоб ми жили Його життям. Він помер. 

А ти досі живеш для себе? 

7 причин почему Грузия открыта для миссионерской работы

7 причин почему Грузия открыта для миссионерской работы

Удачное географическое расположение Грузии является ее визитной карточкой. Она находится на границе Европы и Азии, сохраняя строгое воспитание и высокий моральный устрой жизни. Грузия почти полностью (на 85%) православная страна, чем ее жители очень гордятся. Здесь есть 9 регионов и 2 автономных республики. Только в автономной Аджарии больше наблюдается ислам, поскольку именно в этой части проходит граница между Грузией и мусульманской Турцией. Учитывая это, страна имеет своеобразную миссионерскую привлекательность.

Открытые двери для миссионеров еще и по нескольким причинам:

 

  1. Грузины очень положительно относятся к украинцам и считают их своими собратьями.

Этому подтверждение, как грузины обнадеживающими плакатами и видеороликами поддерживали Украину во время военных действий на Востоке Украины. Они часто выражают свою солидарность украинцам. В следствии этого, нам, украинцам, легко подружится и общаться с грузинами. А следовательно — и проповедовать Евангелие, устанавливая личные контакты.

IMG_6267
На школьном праздновании Дня независимости Грузии 26 мая
  1. Для въезда в Грузию не нужна виза, а быть на территории страны не выезжая можно в течение года.

Это намного упрощает процесс документальной подготовки к миссионерской поездки, поскольку не нужно лишних расходов и целой пачки документов. Для переезда нужен только загранпаспорт.

  1. Находится недалеко от Украины.

Украина граничит с Грузией через Черное море. Фактически расстояние между странами составляет 1,5 тыс. км. А это тоже самое, что переехать от Запада Украины к Востоку. Поэтому, перелет длится менее 3 часов.

IMG_20160601_021445

  1. Можно общаться на русском языке.

Подавляющее большинство людей понимают русский язык. Меньше могут на нем говорить. Но это упрощает возможность передачи Евангелия, поскольку не нужно учить новый язык.

  1. Грузия граничит с мусульманскими странами.

А это значит, что можно легко тоже благовествовать прилегающих странах – делать краткосрочные поездки. Также можно больше знакомится с миром ислама, находясь даже на территории грузинской Аджарии.

IMG_20170313_095458
На границе с Турцией
  1. Грузия — страна из бывшего Советского Союза.

По этой причине грузины себя отождествляют с украинским народом. У нас есть общее прошлое, история, переживания относительно военных действий, которые были как в Грузии, и которые продолжаются до сих пор в Украине. Мы понимаем друг друга.

  1. Процент евангельских церквей очень низкий.

За данными соц. опроса в 2014 году, евангельскими верующими себя назвали всего лишь 0,3 %. И суть не только лишь в том, какую церковь посещают грузины, а насколько они преданны своей вере, в которой крестились. Для большинства, и это не секрет, к сожалению, православие остается только «мертвой религией». Евангельское движение нуждается в развитии и вложения иностранных миссионеров. Один из местных грузинских служителей сказал так: «Грузия нуждается в миссионерах, которые смогли помочь грузинам открыть глаза на настоящую Истину, а не религию».

IMG_20170219_114209
Одна из евангельских церквей г. Батуми

Поэтому, учитывая все вышесказанное, Грузия нуждается в миссионерской работе и открыта, чтобы принимать миссионеров. Остается только один единственный вопрос: кто станут теми, которые примут этот вызов от Господа?!

Алёна Бондарчук

Мечта становится реальностью. Миссионерская поездка в Грузию: вызовы и благословения

Мечта становится реальностью. Миссионерская поездка в Грузию: вызовы и благословения

Мечта стать миссионером созревала в моем сердце на протяжении долгого времени. В этом направлении я старалась продвигаться почти всю сознательную христианскую жизнь. Для меня заниматься миссионерством — значит помогать людям найти свое спасение в Иисусе Христе, передать опыт своего хождения в вере, оставить после себя учеников — последователей Христа.

Весомым шагом в этом пути является мое обучение в Центре подготовки миссионеров при Кременчугской Евангельськой Семинарии. Именно эту программу по миссионерскому обучению я выбрала 3 года назад и приняла вызов изменяться. «Почему не учится?» — спросите вы. Ответ прост — знаний слишком мало для того, чтобы служить и влиять на людей. Их слишком мало, чтобы проходить жизненные трудности и не сломаться в критические моменты. Их недостаточно, чтобы иметь сердце, любящее людей и Бога, осознавать свое положение и статус во Христе. Именно обучение на этой программе дало мне не только знания и навыки в служении (что тоже немало важно), но и внутренний стержень для долгосрочного служения в миссии.

CIMG5796
Центр подготовки миссионеров — студенты и наставники

Таким образом, мое обучение подходит к своему окончанию. Последним этапом является прохождение месячной преддипломной практики. По инициативе моих руководителей, меня  направили в Грузию, город Батуми, где я была с 11 февраля по 16 марта. Передо мной стояли некоторые цели, которые нужно было постараться достичь. Это был один сплошной вызов – ехать в чужую страну одной, пытаться там развивать служение, знакомиться и строить отношение с людьми из совершенно другой культуры. Когда я вылетала из Украины, я не знала, как это все удастся мне, но была вера, что Бог рядом и Он проведет меня сквозь все, что бы мне не пришлось пройти. Хочу поделиться теми вызовами и благословениями, которые я получила в этой поездке.

  1. В начале моего пребывания в Грузии с 13 по 15 февраля я посетила ежегодную конференцию студенческой организации IFES «Библия и жизнь», которая проходила в городке Бакуриани, что располагается ближе к центру страны. Там собралось около 30 молодых людей со всей Грузии. В большинстве те, которые задействованы в служении студентам в своих городах. За то время было проведено 4 учебных сессии о том, как лучше достигать молодежь Евангелием, были предложены практические советы для проведению групп по изучению Библии. Это время было для меня благословением, поскольку я познакомилась со всей командой сотрудников IFES.IMG_20170213_162914 Именно в этой организации с командой города Батуми я намеревалась служить. Так же удалось проникнуться мировоззрением грузинских христиан, проанализировать отличие в культуре и ментальности этого народа. Некоторые знакомства имели ключевое значение и потом помогли в организации последующих служений. Вызовом для меня было то, что конференция была полностью на грузинском. И хорошо, что я знаю английский, на который переводили для меня и еще 2 братьев.IMG_20170213_172942
  2. По моему возвращению в Батуми, я договорилась с руководством школ о проведении тренингов по профилактике кризисного поведения среди подростков от благотворительной организации АСЕТ. Такие же тренинги я провожу в Украине: о вреде курения, употребления алкоголя, наркотиков, профилактике ВИЧ/СПИДа, принципах построения отношений с родителями в подростковом возрасте. Не смотря на множество попыток попасть в разные школы с этой целью, удалось договориться только в трёх. Одна – в Батуми и две в пригороде – поселки Чакви и Чаисубани.IMG_20170223_145120 Во всех местах сыграла роль личных взаимоотношений и рекомендация меня со стороны кого-то из грузин. Эти встречи помогли мне не только донести школьникам посыл о здоровом образе жизни, но и что не менее важно познакомится и наладить с ними отношения. Между нами завязались теплые отношения, которые позволили мне иметь личные встречи и общения.17309879_1290349834392195_1902910153525816696_n
  3. Передо мной также стояла цель о проведении английского клуба. Надо было придумать концепт, найти людей, с которыми проводить встречи. Это был также вызов для меня, ведь я никогда ничего подобного не делала, да и уровень моего английского не настолько высокий как мне хотелось бы. Этот проект мы сделали на базе офиса IFES со студентами. IMG_20170303_200331Пришла идея о проведении English Movie Club, где мы смотрели фильм на английском, потом разбирали слова незнакомые, фразы, отвечали на вопросы по смыслу фильма, а также о чувствах, которые мы переживали в процессе просмотра. Таким образом, клуб создан как для обучения английского, так и для обмена своими мнениями касательно жизненных ценностей присутствующих. Озвучивался также и христианский взгляд на происходящие в фильме события. За это время удалось провести две таких встречи, которые как по мне прошли довольно хорошо и задействовали ребят к обсуждению серьезных аспектов жизни.17264705_709102825938197_8186477447587256881_n
  4. Одним из развлекательных проектов была вечеринка в украинском стиле, приурочена к празднованию 8 марта. Она была запланирована, чтобы собрать студентов и поделится с ними особенностями украинской культуры. Многие уже были знакомые с ней и даже пробовали напевать украинские народные песни. IMG_20170307_155156На этом вечере было и поздравление девушек с международным женским днем. Также рассуждали о женщинах из Библии и насколько Иисус Христос поднял ценность девушки в обществе и дал ей понять свою уникальность.16864903_707361629445650_8868795838987148852_n
  5. За это время было проведено 3 встречи по разбору Библии со студентами. Начали приходить новые люди, некоторые еще школьного возраста. В большинстве эти встречи проводятся для укрепления тех, кто уже ходит в церковь и для снабжения их всем необходимым для благовестия друзьям.
  6. Помимо всего, я также не хотела упустить общения с верующими людьми, особенно с молодежью. Поэтому каждое воскресенье посещала разные церкви, чтобы увидеть весь контекст евангельских церквей в Батуми, проанализировать миссионерский настрой прихожан. Для знакомства и построения отношений также посещала молодежные служения, неформальные встречи.
    IMG_20170226_205106
    Прекрасное общение с русскоязычной молодежью

    Пыталась спрашивать ребят о личном евангелизме. Также старалась вдохновлять их не боятся говорить о Боге со своими одноклассниками, однокурсниками, коллегами по работе. В некоторых церквях делилась своим личным свидетельством обращения к Богу, говорила о пути к миссионерскому призванию. Верю, что это нашло отклик в сердцах молодёжи.

    IMG_20170305_122715
    Воскресное собрание в баптистской церкви Батуми

    7. Одной из целей, которые я ставила перед собой, было также изучение грузинского языка. Не скажу, что в этом я преуспела, но есть кое-какие сдвиги в позитивную сторону. Я почти полностью выучила алфавит (за исключением некоторых букв, которые пока просто не могу выговаривать), могу медленно читать на грузинском, выучила несколько общих фраз и слов. Иногда слышу, когда в речи проскальзывают известные слова, но все равно не могу понимать смысл сказанного.

IMG_20170215_123657
Один из моих помощников в изучении грузинского языка Гоча

У меня было пару друзей, которые помогали разбираться с языком: учили построению предложений, произношению букв и слов. Вообще, языковой барьер – это одна из самых больших трудностей, когда ты на миссии. Благо в том, что в Батуми, поскольку это курортный город, почти все понимают русский. Беда, что не все могут говорить, поэтому диалог не всегда складывался.

За месяц моего пребывания в Грузии в роли миссионера, я поняла, что это очень мало, чтобы сделать что-то значимое. С другой стороны – это отличная возможность проникнутся культурой и увидеть возможности для дальнейшего служения. Я увидела их. И больше того – думаю о возвращении туда на более длительный период. Поэтому всех неравнодушных прошу дальше поддерживать меня в молитве об этой нужде и о Божьей воле в этом вопросе.

17155850_1290349754392203_7514848238591797804_n
Прощальный вечер с моими грузинскими друзьями

Я искреннее признательна каждому, кто поддерживал меня молитвами, финансами. Всё это было возможно осуществить благодаря вашему вкладу. Ваше участие в миссии Бога – бесценно. Большое СПАСИБО!!!

«Ибо если я благовествую, но нечем мне хвалится, потому что это необходимая обязанность моя и горе мне, если не благовествую!» 1 Кор. 9:16

С любовью во Христе,  Алёна Бондарчук

 

 

 

 

 

Чи готовий ти взяти відповідальність за старість батьків?

Чи готовий ти взяти відповідальність за старість батьків?

Я врешті насмілилась підняти тему, яка не надто вже й популярна, радше навпаки – суспільство звикло про неї змовчувати. Та все ж таки: що буде з нашими батьками, коли вони постаріють? Не хочу бути голослівною, оскільки мої батьки ще молоді, активні, я б сказала навіть дадуть фору багатьом молодим людям. Але мене торкнулась проблема безвідповідального відношення до старості батьків з іншого боку.

Поділюсь особистим. Діло в тому, що коли мені було 2 роки, мої батьки розлучилися. Се ля ві. Я знаю мого рідного батька та спілкуюся з ним час від часу, хоча не бачу особливого ентузіазму в його очах. Та є його батьки – мої бабуся і дідусь. Ці люди дуже особливі для мене по тій причині, що люблять мене і свого часу вкладали в мене і ресурси, і час, і свою турботу та любов. Я досі пам’ятаю, як ще маленькою бігла назустріч дідусеві, коли той повертався з «командіровки»(як тоді було модно говорити), він працював на залізниці і часто бував в інших містах. А він мене підхоплював, обіймав та цілував, торкаючись мене своєю небритою щетиною, що лоскотала мені щічки. Пам’ятаю, як він мене брав на переднє дитяче сидіння у велосипеді і ми їздили по люцерку для корови.  Не забуду, як бабуся мені пошила сарафан з великими жовтими соняхами і як я, прогулюючись по вулиці, хвасталась ним.

%d0%ba%d0%b0%d1%80%d1%82%d0%b8%d0%bd%d0%ba%d0%b0-4

До чого це я? Та багато ще спогадів у мене живе…І не лише з дитинства. Потім турбота виявлялась по іншому: передавали мені «сумку», коли я жила у Києві, яку я ледь дотягувала додому, настільки перегруженою вона була різними смаколиками. Одним словом, хорошими рідними вони є для мене. Мені хочеться не лише сказати «Дякую!», але й бути якось корисною для них: допомагати садити та викопувати картоплю, допомагати по господарству. І я це робила, допоки не сталася «подія ІКС». Я кажу про хворобу, яка неочікувано  ввірвалась в життя моїх рідних та таких дорогих людей. В мого дідуся стався інсульт, йому повністю паралізувало праву сторону та відняло мову.  Зараз уже пройшло пів року з того часу і я нарешті можу про це писати більш-менш в  нормальному дусі. Я була змушена з цим змиритися, хоч перші дні була геть безпорадною. За цей час його стан не змінився, він таки не ходить і не говорить. І це якось дуже боляче і страшно бачити його таким. Він був трудоголіком – ніколи не зупинявся на місці і не сидів без роботи, а тепер може лише безпорадно лежати, відмовляється навіть робити реабілітаційну фізкультуру, яка б змогла допомогти поставити його на ноги.

%d0%ba%d0%b0%d1%80%d1%82%d0%b8%d0%bd%d0%ba%d0%b02

Коли це сталося, то мій батько «пішов в запій»(це діло він дуже любить), з’являвся в домі рідко, взагалі він живе окремо. А у бабусі тим часом справ стало вдвічі більше, бо ж дідусь зліг. Вона, чесно кажучи, сама ледь ходить по подвір’ї, за ворота хати не виходила вже кілька років – ноги не пускають. Тому всі покупки та багато інших справ було на дідусеві. Так, батько відчував якусь відповідальність, але приходити раз чи два на тиждень не змінить ситуації, потрібно, щоб тут хтось жив. І цей «хтось» напевне повинен бути єдиний син, в якого вони вкладали усе своє життя усе найкраще та всіх себе. Але його така перспектива мало радує. Він вже вкотре «створив сім’ю» (то значить, що почав жити з новою жінкою) і догляд за немічними батьками поки якось мало входить в його плани. Я розумію, що напевне в мені говорить біль, нерозуміння чому так і все таке.

Але я задала собі запитання: що мені робити в даній ситуації? Як мені чинити? Мені 25 і переді мною всі двері відкриті, багато чого можна робити і переїзд у село, де немає навіть елементарних умов для життя (проведеної води та санвузла) явно не входив в мої плани. Але було щось важливіше, ніж мої побутові умови в той момент. Було рішення не бути осторонь того, що відбувається. І я вирішила переїхати в село. Коли я запитувала бабусю про те, чи потрібно це, вона сказала, що я можу чинити так, як вважаю за потрібне. І це ще накладало додаткові роздуми, чи правильно я роблю. Кінець кінців, у них є син (хоч і не путній), але він все таки приходить інколи, щось допомагає і чи може я тут не дуже то й потрібна. Але я подумала про моральну сторону усього цього, не лише фізичну (що треба допомагати). Подумайте, наскільки тяжко 24 години на добу знаходитися в домі з хворою людиною. Тобі навіть нема з ким поговорити. Лише телевізор, який не втомлюється безустанно бути ввімкненим і глаголити. Як на мене, дах може поїхати.

%d0%ba%d0%b0%d1%80%d1%82%d0%b8%d0%bd%d0%ba%d0%b0

Так склалося історично, що не має більше нікого з рідних, хто міг хоча б як мінімум відвідувати, як максимум – допомагати. У бабусі моєї складний характер. Через це вона посварилася ще більше 10 років із сестрою, яка живе по сусідству. З тих пір вони геть не розмовляють. Пообіцяли одна одній, що навіть на похорон не прийдуть, але то вже інша історія. Бабуся каже,що простила та вважає цю ситуацію вичерпаною. Дідусь мій був більше відкритим до людей, всі його поважали, але й зараз, коли він лежить, до нього приходить лише один старенький дідусь. На цьому усе. Є ще мій зведений брат від другого батькового «цивільного зв’язку». Йому 13. Він теж з’являється в цьому домі, але у вкрай рідких випадках – коли йому потрібні гроші, які він виманює у бабусі за якусь допомогу. Ось така сітуейшн. Тому виявилося, що для моральної допомоги та духовної підтримки більше нікому залишитися з ними як мені. Тут зіграв ще фактор, що мої бабуся та дідусь не є віруючими людьми в повному сенсі цього слова. Дідусь колись читав Біблію, духовні книги і тд. Був близько він до Царства Божого, але коли стався в нього інсульт, то я молилася і просила Бога, щоб Той продовжив Йому життя аби дідусь ще встиг помолитися до Ісуса Христа. Так і сталося. Життя продовжене, а шлях до Христа ще триває. Думаю, в такому стані (коли дідуся ніхто не розуміє, часто ми з бабусею на мигах стараємось зрозуміти чого він хоче) особливо потребуєш втручання «згори», щоб Хтось, Кого ти не знав раніше, наповнив серце спокоєм і дав сили і в такому стані жити і радіти. З цим особливо тяжко. Мені здається, що дідо втратив жагу до життя, часто плаче і його переслідують депресивні настрої, він не знає як так жити далі. І це все написано на його знедоленому обличчі.

man leaves in the field

Я таки покинула своє місто, переїхала у село, відмовилася від багатьох зручностей. Але я не хочу хвалитися, бо напевно те, як я уявляла собі мою допомогу розходиться з тим, що є насправді. Я не хочу, щоб зараз хтось вважав мене відчайдушною дівчиною з великим серцем чи щось у тому роді, бо такі вчинки зараз вважаються героїзмом. І я таке вже чула від кількох моїх друзів. Але я скажу, що дарма ми вважаємо це чимось особливим. Насправді, ми повинні бути готовими до того, що колись наші батьки постаріють. І так, вони ніколи не попросять вас приїхати і бути поруч, бо розумітимуть, що у вас своє життя, але якість їхнього життя буде зовсім не такою, якщо вони залишаться самітні. У мене такий принцип в житті, що я чиню з людьми так, як хотіла б, щоб чинили зі мною. Це Божий принцип в житті. Є ще інше, що Бог говорить про батьків: «Шануй свого батька та матір це перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!» (Ефесян 6:2-3).

 І я ось що хочу у підсумок сказати, що турбота про стареньких рідних – це Божа постанова. І якщо ти хочеш, щоб про тебе хтось подбав у старості, заклади фундамент – доглядай ти за кимось. Бо є ще один принцип «Що посієш – те й пожнеш!» До цього є ще одна ілюстрація. Напевне був такий соціальний ролик. Тато з мамою та дитиною ведуть бабусю (татову маму) у будинок пристарілих. Син розповідає мамі, як чудово там буде, що там є прекрасні умови для проживання  і що вони будуть її там відвідувати щотижня. Раптом розмова переривається вигуком маленької донечки: «Тато, тато! – кричить малеча – А коли ви з мамою постарієте, я теж поведу вас у будинок пристарілих?» У батька в горлі застряг комок. Він зіжав малесеньку ручку в себе в руках і сказав: «Ні, доню,бо бабуся відтепер житиме з нами і ми піклуватимемось про неї самі». До чоловіка раптом прийшло усвідомлення, що він не хоче такої долі для себе та своєї дружини, а тому прийняв серйозне рішення.

%d0%ba%d0%b0%d1%80%d1%82%d0%b8%d0%ba%d0%b03

Звичайно, ситуації бувають різні і не завжди потрібно переїжджати до батьків або забирати їх до себе, але потрібно як мінімум бути готовими до того, що коли вони зостаріються, прийде час взяти на себе відповідальність за їхню щасливу старість. Саме щасливу! Не самотню, не депресивну, не безпомічну, а саме щасливу – наповнену позитивними емоціями, добрими та теплими словами та вдячністю за все, що вони зробили для вас від народження і аж до сьогодні.

Альона Бондарчук

 

Про любов. Мої топ 5 аспектів, які важливі в стосунках

Про любов. Мої топ 5 аспектів, які важливі в стосунках

Знаю, знаю, скажете, скільки можна про це говорити, бо вже багато сказано. І який би то був письменник, який би не написав хоча б віршика, хоча б стрічки про любов. Та й, знаєте, тему любові неможливо обійти ніяк. З нею переплітається все у житті, тож я вирішила не відставати та поділитися роздумами, які нещодавно прийшли в голову. Склала таких собі топ 5 аспектів, які для мене визначають любов як таку.

Отож, любов – це повага до особистості один одного.

Що то значить? А значить те, що коли одна людина, приміром,  – екстраверт, а інша – інтроверт, то вони не цькують один одного за те, що хтось, мовляв, якийсь не такий. Під цим часто розуміється, що ти не такий як я, а значить в тобі щось не так.  Це стосується й інших граней особистості: лідерських здібностей чи їх відсутності, поглядів на життя та цінностей, характеру і ще безлічі інших. Якщо ти справді любиш людину, то не роби з неї собі подібного, свого клона. А просто прийми її такою як вона є. І не просто прийми, а цінуй в ній ті якості, якими вона наділена. Можливо так багато тебе дратує, то просто не зосереджуйся на тому негативі. Знайди позитивні сторони та якості (яких у КОЖНІЙ людині безліч) і поважай, хвали, підбадьорюй людину рухатися в напрямку, який їй цікавий.sqobuwanb6i

Нумер 2.Любов – це коли ти відчуваєш себе собою.

Дуже суміжна річ із першим пунктом. Коли ти любиш і люблять тебе, тобі не потрібно грати якусь «особливу роль». Це дуже важливо. Бо подумай, якщо ти зможеш прикидатися духовним, добрим, білим та пушистим місяць-два, рік-два, то подумай,яким ти будеш емоційно спустошеним , коли ти втомишся. А цей час обов’язково прийде. Твої сили підуть і тобі треба буде стати собою назад. Від такого «прикидання» страдають обоє: по-перше перший полюбив не тебе, а ілюзію, яку ти намалював( а нашо воно тобі?!), ну а по-друге, інша половина страждає від театральної гри, несправжності. Ой, це чесно, одна з найгірших речей, яка може бути в стосунках. Якщо ти ненавидиш походи в гори, а твоя половина їх обожнює, не лукав, скажи як є – що тобі це не подобається, але ти спробуєш просто щоб підтримати її (без обіцянки, що ви ходитимете в гори щосезону). Розумієте, стосунки– діло настільки тонке. Тут найменша нещирість чи гра перетворюється згодом у неправильне бачення цієї людини. Я сама колись проходила таке. І досі є люди, які мають неправильну про мене думку (не знають мене справжню), бо вони зробили аналіз лише по деяким вчинкам(видимим),не бачивши іншого боку моєї особистості. Отож, я за те, що краще я не буду з людиною якій не подобається, наприклад, подорожування, ніж буду прикидатися, що нічого страшного, я взагалі домашня і найкраще, що є в житті – це нікуди не їздитиJ.pkzq377x6em-1

Намбе 3. Любов – це спільність.

Це коли ти вже не сам, не один, не окрема одиниця, а ви двоє – один. Тому жодних рішень не приймається без обговорення. Навіть наймілкіших. Уявіть,що одна рука вирішила щось взяти, а в другої руки виявилась алергія на цю річ(образно кажучи). Буде не дуже приємно. Звичайно напевне тут більше йдеться вже про подружнє життя, але взагалі в стосунках дуже важливо питати думку один одного про те чи про інше, хто як думає і бачить якісь конкретні ситуації. Це дозволяє зрозуміти світогляд людини і в майбутньому шукати спільних компромісів у всьому. Запам’ятай, якщо ти вирішив любити, то більше не можеш поступати «як заманеться», бо тобі прийдеться враховувати інтереси іншої людини, яку ти можеш ранити, образити і тд.

Пункт намбе фор. Любов – це надання «вільного простору»

В кожного є свої захоплення, хобі, друзі. І я думаю( простіть мене,грішну), що то не біда, якщо пара має свій власний особистий час для цих речей. Більше того, я переконана, якщо цього часу немає, то відносини руйнуються. Звичайно, це повинно бути якось обговорено, визначено в рамках, але повага особистого часу, особистого усамітнення – це класно. І це допомагає оновлюватися. Особливо,якщо йдеться про відносини з Богом. В кожного вони повинні бути не лише спільні (як пари), але й особисті.

qgglscijtpy

Фюнф. Любов – це відкритість та довіра.

Коли любиш, ти не боїшся відкривати минуле (якщо потрібно). Ти відкриваєш усі прогріхи, не ховаєш у закутки серця якісь «незручні речі». Але ж така відкритість я думаю можлива вже при дуже серйозних стосунках – перед шлюбом. Думаю, що  недопустимо приховувати якісь хвороби, минулі прогріхи,які потім дадуться про себе знати. Краще викласти усі карти на стіл одразу. Звичайно, це неприємно, буває болюче до сліз говорити про такі речі, але відкритість збудовує і зближує, натомість закритість віддаляє. Ти не знаєш, чого чекати від людини. Ну і довіра це як біле простирадло,яке усе покриває в стосунках. Бо якщо не довіряєш, то будеш постійно жити в стресі та відчаї. Нехай краще буде дитяча наївність, ніж детективські замашки. І знаєте, недовіра навпаки тягне за собою руйнування. І без неї не вдасться щасливо жити. Отож, відкладайте усі підозри, погані передчуття та зробіть усе, щоб ваша половина відчувала, що ви довіряєте. А це найбільша винагорода.

Альона Бондарчук

Фото: Віктор Дубовенко

 

 

Місіонерським поїздкам «Світло на Сході» — 10 років. Мій шлях до місіонерства

Місіонерським поїздкам «Світло на Сході» — 10 років. Мій шлях до місіонерства

Часто роздумуючи про деякі речі, я все більше починаю захоплюватися Богом та Його планом для кожної окремої людини. Ці роздуми у мене теж пов’язані із місіонерськими поїздками місії «Світло на Сході». Буквально нещодавно ми святкували 10-річний ювілей цих поїздок, згадували з чого все починалося і як чудно та дивно Бог примножив це служіння і дав неймовірні плоди. На даний момент в списках налічується близько 400 місіонерів — людей котрі хоч одного разу брали участь у літніх місіонерських поїздках. Як відмітив директор місії Павло Давидюк на святкуванні ювілею: «Таку кількість людей дуже тяжко організувати людськими зусиллями, тому тут ще більше проявляється Бог, Який побуджує людей до служіння».

img_20161022_110753_750

На даний момент я є місіонером «Світло на Сході» влітку, а значить і частиною великої Божої сім’ї. З чого почався мій шлях в місіонерських поїздках? Вперше в 2011 році я вийшла з зони комфорту – поїхала невідомо куди з командою абсолютно незнайомих людей. Але тоді Бог неймовірно благословив і утвердив ще більше у бажанні слідувати за Ним, а також підтверджував моє місіонерське покликання.

Для того, щоб всі розуміли, що таке літні місіонерські поїздки і для кращого розуміння всього, що написано нижче, я поясню в чому суть. Впродовж 9 місяців з вересня до травня у місіонерських відділ місії «Світло на Сході» поступають заявки від пасторів церков або місіонерів з різних куточків України з прохання приїхати та провести палаточну євангелізацію. Пізніше це все узгоджується з місією та місцевою владою населеного пункту, видаються відповідні дозволи та місіонерська команда приїжджає на тиждень у це село чи місто, щоб проповідувати.

voz8ouavsqq

Ці тижневі євангелізації тривають протягом усіх 3-ох літніх місяців. Для проповіді ми використовуємо такі служіння: вранці о 10.00 — дитяче, ввечері о 19.00 — доросле і о 21.00 – молодіжне служіння, які  проводяться у великому наметі розташованому зазвичай або у центрі містечка, або ж у людному місці. Впродовж усього дня місіонери по двоє розходяться по всьому населеному пункті і проповідують про Ісуса Христа від серця до серця, тобто на особистісному рівні. Кожного дня є своя тема вечірніх служінь — окремо для дорослих і окремо для молоді. Також є ще паралельно служіння  «Євангеліє в картинах». Це виставка репродукцій картин всесвітньо знаменитих художників на християнську тематику. Вони виставляються у людному місці і використовуючи їх розповідається Євангеліє – є картини починаючи від народження Христа аж до судного дня.  Місіонери впродовж цього тижня живуть у маленьких палатках або при можливості у Домі молитви. Про одну з таких поїздок зняли відеоролик, який можна переглянути тут.

ps2cp9muzqu

Отож почну з передісторії. Був час, коли я дуже хотіла поїхати в місіонерську поїздку в Азію. Це бажання в мене довго дозрівало, а потім ще й до нас в церкву приїхала група місіонерів з Казахстану. Я познайомилася з місіонеркою Ольою (пізніше я стала її молитовним другом, коли вона 3 роки служила у Казахстані). Це стало ще одним поштовхом для мене. Але попри те, що я дуже хотіла їхати і молилася і не була ні до чого прив’язаною, що могло б перешкоджати, єдине, що тоді перекрило мені шлях – це переживання батьків і відсутність їхнього благословення у цьому. Ніколи не забуду як я тоді плакала, сокрушалась перед Богом і писала у свій щоденник Богу листа. Хоч мені було дуже боляче та незрозуміло, чому Бог саме так направляє зараз, я сказала Йому, що готова чекати і готова служити так, як Він захоче. І якщо двері зараз закриті для мене в Азію, це не значить, що я не можу служити по-іншому, розповідаючи людям Євангеліє. Тоді, поговоривши і виплакавшись Олі, вона мене заспокоїла і власне вона розповіла мені про місію «Світло на Сході», місіонери якої влітку їздять по Україні та розповідають Євангелію. «Тому, — сказала вона, —  якщо ти не можеш їхати в Азію, а маєш бажання служити, можеш якось знайти їх в інтернеті і зв’язатися та домовитися про твою участь теж». Тепер я вже не знаю, чи пам’ятає Оля про цю нашу розмову, але я дуже вдячна Богу, Який тоді саме так направив.

rpqrs-zj50
Місіонерка з Казахстану Ольга Габель

Далі я пам’ятаю все як в тумані: знайшла в інтернеті цю місію, написала директору, який мене перенаправив   на відповідального за місіонерське служіння – Танцюру Віктора Зіновійовича. Потім ми з ним якось сконтактувалися по телефону. Це була весна 2011. Він розповів як усе проходить та запросив мене на місіонерську зустріч, щоб я познайомилася з місіонерами. Але мені не вийшло бути. Потім все стихло – розпочалося літо, нові турботи. Але бажання робити щось більше ніж просто ходити щонеділі до церкви в мене зростало, хоча на той момент я була в Бозі лише 2 роки.

ej0vkav1nyy
Дитяче служіння в місіонерській палатці, с. Привітів, 2013 р.

Отож, якось, будучи на молодіжному фестивалі, мені роздався дзвінок від Віктора Зіновійовича. Я не знаю як він про мене згадав (чи може я якось нагадувала про себе), але він мене «запитав в лоб», коли я приїду. Я сказала, що наступного тижня. Так і сталося. Я зібрала речі (хоча не знала навіть що брати), купила квиток до Бердичева, звідти мала їхати до Житомира. Там мене мали забрати місіонерським бусом на місію в Житомирську область. Ніколи не забуду те відчуття, коли я вже сиділа у маршрутці в Житомир. «Навіщо я туди їду? Я навіть нікого там не знаю. Що я там буду робити? Можливо ще не пізно відмовитися?!» Але потім я якось зрозуміла, що якщо вирішила, то значить так тому і бути – поїду. Напевне зараз, дивлячись у минуле і аналізуючи це все, я роблю висновок,що я тоді була ще такою «духовною дитинкою». Про яку заграничну місію я могла лише тільки думати?! Це були ледь не перші мої кроки разом з Богом, я вчилася довіряти Йому.

Отож, я все-таки потрапила у цю першу поїздку. А була вона у с. Головенка Житомирської області. Бог напевне тоді помилував і ми не ночували в палатках (бо я ще ніколи до того толком не ночувала так довго – протягом тижня), а нас поселили у приміщенні, де влітку проводився дитячий табір. Там були двохповерхові ліжка. Я спала на другому поверсі.

ze8tpw6w1xq
Перша місіонерська поїздка, с. Головенка, Житомирська обл.

Хочу сказати, що мене одразу дуже добре прийняла команда. Було теж багато тих, хто приїхав вперше. Ми потоваришували. Пам’ятаю як потім ми всі разом готували програму на молодіжки, які тоді проводив Юра Пилипенко, який приїхав їз Запоріжжя. Я запам’ятала його, оскільки він дуже горів тоді цим служінням. Ми всі вкладалися в одне. Не забуду, як я тоді вперше виходила на благовістя. Віктор Зіновійович взяв мене із собою. Я слухала як він розповідав Євангеліє людям. Ми молилися за них, вони молилися і сповідували теж свої гріхи. Я була у захваті. Це був лише початок.

8wls1lrwgt0
Проводжаємо в дорогу додому молодіжного лідера Юру Пилипенка

Пізніше, вже взявши участь у багатьох таких поїздках, на питання близьких як я себе почуваю, я завжди відповідала, що відчуваю себе на своєму місці і що роблю те, що приносить мені найбільше задоволення у житі. Я впевнена, що роблю те, що має значення  не тільки тут на землі, але буде мати свою вагу у вічності. Я знаю, що це сотні людей, які саме з моїх вуст почули про жертву Христа. Я не знаю як ви, але я не можу передати радості від того, коли ти звіщаєш людині Євангеліє, а вона сокрушається, молиться, хоче змінювати своє життя, позбавлятися від гріха. Є й інші, які не приймають, гонять з своїх домівок, «благословляють» недобрими словами. Але я завжди радію, що Євангеліє все одно звіщається. Така Божа воля, такий Його план.

got4tfb9rxs
Доросле вечірнє служіння у м. Турійськ, Волинська обл.

За весь час я побувала у 9-ти таких поїздках за 5 років. Я ще досі пам’ятаю очі деяких людей, яким я розказувала про Ісуса, пам’ятаю емоції, які я переживала після таких спілкувань і як мені хотілося молитися за них. Ці поїздки змінюють людей кардинально. Тут ти вчишся служити, не очікуючи нічого взамін. Служити команді та людям, які ще далеко від Бога. Тут ти вчишся по-справжньому любити попри всі непорозуміння та випробування.  Ми багато молимося один а одного, молимося за служіння і в цьому є свій результат. Бог зрощує в нас любов. Тут теж формуються і навички роботи в команді, взаємна повага один до одного, співпереживання, підтримка.

Я не можу порахувати навіть скількох особливих друзів Бог подарував мені через цю місію. Це такі люди, які не лише є в твоєму списку, а знають про твоє життя, питають про що можуть молитися. І я знаю, що я можу і не бачитися з ними протягом якогось часу, але коли ми знову зустрінемося, то будемо «на одній хвилі». Це безцінно мати людей, котрі розділяють місіонерське бачення на життя. Люди, які себе присвятили тому, щоб проповідувати, які бачать у цьому сенс життя.

sioje_v1vko
Невеличка частина нашої місіонерської команди

Я кілька років поспіль святкувала своє день народження, будучи в місіонерських поїздках. І не дарма, бо вважаю місіонерську команду своєю сім’єю, а пастора Віктора Зіновійовича – духовним батьком. Я щиро люблю цих людей і тому завжди з нетерпіння чекаю на наші зустрічі. І нам дають таку можливість — зустрічатися кожних 2 місяці на спільну зустріч на території місії «Світло на Сході», щоб ділитися своїми благословеннями, баченнями на майбутнє. Тут ми також молимося багато за літні поїздки,один за одного та разом беремо участь у причасті як символ нашої єдності з Христом та один з одним.

IMG_3941.JPG
Моє 24-те день народження. З місіонером «дядьою Вовою»

Я вдячна Богу за такі можливості, які Він дає зараз для України і що ми можемо це використовувати для Його слави. Отож, так почався мій місіонерський шлях.

До цих пір моє серце ще горить місією проповідувати за кордоном. Тепер мене благословляють і батьки, і пастор з церквою, і друзі. У лютому місяці 2017 року я планую короткострокову місіонерську поїздку-практику на місяць до Грузії. Конкретно буду займатися там служінням  із студентами та допомагати помісним церквам. Їду туди одна, хоча там буде приймаюча сторона – двоє місіонерів, які там ведуть активну місіонерську діяльність.

img_6907
Особливий вечір з грузинськими школярами неподалік Батумі, Грузія

Друзі, я вперше полечу закордон самостійно щоб служити. І тому дуже потребую вашої молитовної та фінансової підтримки. Якщо ви напишите в приват мені свою електронну адресу з бажанням підтримати мене, я напишу молитовні потреби і сповіщатиму вас про новини з Грузії. Таки чином ви станете моїм молитовним другом. Молитви – це найперше чого я потребую.

Якщо Господь відкриває Ваше серце, щоб пожертвувати кошти саме на цю поїздку, напишіть будь ласка мені особисто у соц. мережі: ВК Альона Бондарчук , ФБ Альона Бондарчук або на електронну адресу alenka.bondarchuk@gmail.com.

Поки що ця поїздка короткострокова, але в майбутньому я хочу своє життя тісно зв’язати із місією проповіді Євангелії по всьому світі, де Господь дозволить і куди направить. Отож, ви зможете і в майбутньому при бажанні підтримувати моє служіння. Я дуже потребую вашої підтримки і вірю, що саме завдяки відкритим до Бога людям може звершуватися Велике Доручення Ісуса Христа: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Марка 16:15).

Хай Господь усіх нас благословить, щоб бути причасниками Божої місії: молитовно (молитися про місію та місіонерів), фінансово (жертвувати кошти на місіонерське служіння) та посвятою себе (самостійно йти та проповідувати).

Альона Бондарчук

 

Нік Вуйчич вдруге відвідав Україну

Нік Вуйчич вдруге відвідав Україну

Нещодавно відвідала виступ легендарної особистості — Ніка Вуйчича. Зізнаюсь, що отримала від 2-годинного виступу більше ніж могла очікувати. Австралієць з Америки, котрий вдруге приїхав з візитом до України, щиро вірить в Ісуса і називає себе «посланцем та слугою Всевишнього Бога». У цьому розкривається і його життєва місія і кредо і сила для насиченого справжнього життя.

note-nvm14

Виступ чоловіка без рук і ніг став підбадьоренням для мільйонів не лише інвалідів, але й фізично повноцінних людей. Послання Ніка чули вже близько 7 мільйонів людей по всій Землі. Він став дуже затребуваним спікером, проповідником та надихаючим коучем. У цьому постійно посміхаючийся батько двох дітей не бачить своїх особистих заслуг, адже він переконаний, що все, що він має сьогодні – подарунок від Господа. Він відкрив ще один секрет свого життя — завжди бути за все вдячним. Колись він не міг зрозуміти за що Бог дав саме таке життя і так познущався над його віруючими батьками (тато Ніка — пастор церкви). Але тепер, пройшовши багато труднощів, він знає, що подяка робить чудеса. «Я ніколи не міг уявити, що стану знаменитим, буду так багато подорожувати, буду вітатися із президентами і мене будуть показувати по телевізору,- розповідає про історію своїх перемог Вуйчич. — Ми не повинні обмежувати себе своїми власними рамками, які ми самі придумали, адже з Богом можливо ВСЕ!»

Мене він вразив від першого свого слова і аж до останнього. У ньому є те, що я називаю «справжністю». Він не робить щось заради пафосу, підвищення свого статусу  і не вимагає до себе особливого ставлення. Він простий. Простий просто до «не можу». Звідки я констатую це і як могла про це дізнатися? Відповідь банальна: «Це просто відчувається!»

img_20160926_153813_773

Все, що відбувалося у Палаці спорту 25 вересня у Києві було дуже справжнім. Були справжні історії та переживання з життя Ніка та інших людей. Він говорив про те, що є насправді. Нічого не прикрашував, нічого не применшував, не додавав зайвого. Слухаючи його, легко можна було провести паралель із своїм життям. За його словами, люди в різні періоди життя переживають усілякі кризи. У підлітків – це несприйняття свого тіла, яке змінюється, невизначеність у житті і пошук цілі, у молодих людей 17-19 років – вибір університету, професії, у трохи старших – питання одруження і тд. Виходить, що люди завжди чогось шукають і думають, коли пройдуть цей відрізочок часу, то напевне стануть щасливими. Але так не стається.

001-16-9-10

Я зрозуміла для себе, що хочу насолоджуватися процесом, а не лише результатом. І якщо я прагну до чогось, то не повинна жити лише мрією, коли це здійсниться. Я маю навчитися цінувати сьогоднішній день і любити шлях, яким я іду. «Мені не потрібні ноги та руки, мені потрібне відновлення душі, прощення від Бога. Це те, що дає надію», — запевняє у своєму виступі спікер.

А ще мене дуже захопило, як він розповідав про Ісуса. Так просто, так відкрито. Мало кому зараз вдається говорити так щиро про Бога. Розповідав про стосунки з Ісусом, про справжнє християнське життя, а не релігію, про те, що вічне, а не тимчасове. Надихали його слова про небеса, які реальні. «Одного разу,- говорить він, — коли я буду на небесах, до мене підбіжить хлопчик Деніел і скаже, щоб я поглянув на його нові руки і ноги!» Даніел – це хлопчина, який як і Нік народився абсолютно без кінцівок. Зараз сім’я Ніка і Деніела товаришують, допомагають один одному порадами та надають підтримку. Власне цей хлопчик колись дуже повпливав на життя Ніка. Той зрозумів, що може стати для когось відповіддю.img_20160926_154143_304

«Якщо ви очікуєте чуда, а чудо не стається – станьте самі чудом для когось!» — знаменита фраза видатного спікера.

Ще я захоплююсь людьми, які не бояться «впасти лицем в бруд». Я не маю наувазі, що вони цим пишаються, а просто вміють визнати свої слабкі сторони, недосконалості, провали, страхи. Це те, що є у кожного з нас. Нік запропонував про негативні сторони запитати у його дружини,бо ж кому як не їй знати про нього усе. Ну і так, якщо ви не знали, то у цього неповноцінного (за мірками суспільства) чоловіка є красуня-дружина та двоє прекрасних синів, схожих на нього. Так, Бог дуже Благий до Ніка, як і впринципі до кожного з нас, яких Він дуже любить.

Доречі і про любов Нік теж багато сказав. Зокрема про найбільше виявлення любові в особі Ісуса Христа. А також про любов до людей. Він і сам кілька разів під час виступу сказав, що любить Україну, що любить нас, українців. Він навіть вивчив ці фрази російською, що по-особливому покорило публіку, які то і робили, що кілька разів давали оплески харизматичному проповіднику.img_20160926_154704_086

Вів себе на сцені він дуже розкуто: ходив по спеціальній підставці туди і назад, лягав на живіт, а потім піднімався без допомоги сторонніх людей, допомагав перекладачу перекладати правильним тоном голосу, корегував звукооператорів в гучності звуку. І це, знаєте, не промахи, не мінуси, а навпаки — плюси. Це означає, що все «живе», не запрограмоване, не штучне. Я більше всього чомусь останнім часом почала ненавидіти усе несправжнє. Таки зараз тягнуся до усього, що хоч можливо і не досконале, але справжнє. Хочу особливо відмітити, що Нік проповідував про Ісуса правдиво і заклик, який він робив, щоб люди покаялися був теж виважений. Євангелист попросив людей, які хочуть примиритися з Богом, встати із своїх місць. Він кілька разів перепитав, чи дійсно люди, які піднялися розуміють для чого вони встали і чи справді вони хочуть молитися, щоб мати стосунки з Ісусом (через спілкування: молитву, Біблію і тд). Я відмітила для себе, що він не хотів «каяти» людей, як це роблять багато інших проповідників, використовуючи людські емоції. Він власне хотів донести потребу людської душі у спасінні від гріха, потребу у спілкуванні з Ісусом.

Я сама багато після його виступу переосмислила. Чесно признаюсь, що багато плакала – сокрушалася від того, що часто я не справжня з Богом та людьми. Інколи приходиться грати якісь ролі, бути більш духовною хоча б на словах (коли на ділах далека від цього). Я хочу вчитися бути справжньою. Мрію навчитися геть не залежати від думки інших людей (бо часто підлаштовуюсь під якісь правила), а вміти твердо відстоювати свої переконання.

Тепер я і справді переконалася у відмінності відеовиступів, які ми дивимося у ютубі і можемо потім так суховатенько ділитися враженнями від почутого. Інше діло – особиста зустріч – бути там, де говорить спікер, захоплюватися його харизмою, переживати незабутні емоції. Я остаточно зрозуміла, що хочу завжди віддавати перевагу саме таким заходам. Я отримала масу позитиву. Навіть так, що вночі не могла довго заснути.

gt

Окрему подяку хочу висловити моїй добрій подрузі Ані Забельниковій, завдяки якій я потрапила на цей неймовірний захід. Все дуже просто: Аня запросила мене піти разом із нею ще в кінці серпня і одразу придбала для мене квиток. І, якщо б не її запрошення, хто зна чи відвідала б я Палац спорту і вперше на свої власні очі побачила легендарного Ніка Вуйчича та почула його надихаюче послання «З Богом можливо все!».

Отож, слава Богу за все!

Update: Наступний виступ Ніка відбудеться 17 вересня 2017 на Хрещатику о 19.00. Цьогоріч — це благодійний (читати -безкоштовний) виступ. Нік жертвує багато чим,  щоб ділитися з людьми надією, яка живе в його серці. Не прогавте неймовірну можливість доторкнутись до чуда!

Детальніше:

https://www.facebook.com/NickVujicicUkraine/

https://www.facebook.com/events/2010105305885196/?ti=cl

Альона Бондарчук