За останній рік в моє життя та життя моїх друзів приходять такі ситуації, які змушують мене задуматися над словами апостола Павла: «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!»(1Кор.10:12).

Яка причина того, що він таке говорить віруючим людям? А саме з контексту цього тексту зрозуміло, що ці люди знали Бога. Тут він наводить приклад ізраїльського народу та каже про них,  що хоч вони і знали Бога і бачили чудеса, які Він робив, всеодно нарікали, поклонялися ідолам, всеодно блудодіяли та гнівили цим Бога. Так в чому ж причина цього всього? 

Аналізуючи падіння християн (в тому числі мої власні), я бачу деяку закономірність. 

Спочатку,  коли ми лише познайомилися з Христом, ми живемо більшою мірою в розумінні Його присутності. Ми прагнемо Його направлення в нашому житті, бо самі ще як сліпі котенята. Ми геть нічого не смислимо в духовних речах, бо лише почали читати Біблію. Ми багато всього приймаємо на віру та не задумуємося про складні питання християнства. При цьому наше життя протікає в надії на Бога щодня. 

Проходить час. Ми стаємо зрілішими. У нас уже з’являється якесь біблійне грунтування певних аспектів життя. Бог нас навчає багато чому. Ми прислуховуємось, але все більше починаємо покладатись на знання (ну я ж не дарма щодня Біблію читаю!) На цьому етапі ми вже можемо чітко сформулювати та висловити свою позицію, можемо зізнатися, що в чомусь недосконалі ще (в плані знання), але загалом тримаємось так нічо. Вже не такі сліпі котенята як напочатку. 

Третій етап — аналіз християнства. Тоді,  коли ми піддаємо сумнівам якісь доктрини, досліджуємо. Вступаємо в дискус «А чи можна втратити спасіння?», розглядаємо думку кальвінізму, армінянства. Тут вже йдуть в хід теми про апокаліпсис, есхатологію, ще якусь там «…логію». Ми вже досить таки підковані в Слові. На будь-яке питання є у нас приготована відповідь з Біблії ще й з посиланням на конкретний текст,  який ми можемо вже цитувати(!!!). Ну все, апостол Павло (який писав більшість цих текстів) вже не «в тємі».

Ну і в заключення. Ми стаємо експертами в «християнських дискусіях». Робимо перепалку словесну,  закидуючи один одного текстами з Писання. Ми все знаємо. Знаємо, що віра без діл мертва. Знаємо, як і коли треба молитися, поститися,  давати милостиню. Знаємо,  що таке плоди духа та плоди плоті. Розкажемо будь-кому, що блуд та нечистота — гріхи і Бог бажає освячення нашого. Одним словом, знаємо все. Хух. Як класно все знати. Тепер, впринципі, я можу бути спокійний. Бо знання мене оберігають і спасають від неправильних рішень. Я розумний: знаю Слово Боже і знаю як треба чинити, а як ні. 

Бабах. Падіння. Брехня, хабар, випивка, блуд, небажання ходити в церкву і тд. 

Як? — спитаєте ви. А отак! Тому Павло і каже, щоб ті,  хто думають наче вони стоять(сильно розумні і сильні) хай бояться, щоб не впасти з того «свого трону». 

Річ у тому,  що в процесі цього «духовного пізнання» надія на Бога зменшується, а надія на себе зростає. Тобі вже стає непотрібен Бог та Його поради, бо ти сам знаєш як краще. І річ не лише в знаннях, а в їх застосуванні. Зазвичай ті,  хто ось так повчає багато всього і всіх з Писання, сам не виконує цього. В чому і найбільша біда. Вчителі Слова стають фарисеями. Ті теж все знали. І думали,  що вони класні. 

Павло в тій же главі говорить: «Бо не можете пити чаші Господньої та чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського. Чи ми дратуватимем Господа? Хіба ми потужніші за Нього?«(1Кор.10:21‭-‬22)

Якщо ми стали християнами,  ми не можемо жити подвійним життям. Ми не можемо мати подвійних стандартів. Ми не можемо цитувати Біблію, а потім тусуватись по нічних клубах та займатись блудом. Ми не можемо співати Господу «Аллілуя!» в недільному зібранні, а дома зневажати та не слухати батьків. Ми не можемо жертвувати на діло Боже в церкві, а на роботі відмивати «брудні гроші» та давати хабарі. Ми не можемо! Ми не маємо такого морального права. 

Христова чаша благословення, з якої ми п’ємо — це кров,  яка пролилася за наші гріхи. Він помер один раз. Він помер, щоб ми не грішили. Він помер, щоб ми жили Його життям. Він помер. 

А ти досі живеш для себе? 

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s