Про любов. Мої топ 5 аспектів, які важливі в стосунках

Про любов. Мої топ 5 аспектів, які важливі в стосунках

Знаю, знаю, скажете, скільки можна про це говорити, бо вже багато сказано. І який би то був письменник, який би не написав хоча б віршика, хоча б стрічки про любов. Та й, знаєте, тему любові неможливо обійти ніяк. З нею переплітається все у житті, тож я вирішила не відставати та поділитися роздумами, які нещодавно прийшли в голову. Склала таких собі топ 5 аспектів, які для мене визначають любов як таку.

Отож, любов – це повага до особистості один одного.

Що то значить? А значить те, що коли одна людина, приміром,  – екстраверт, а інша – інтроверт, то вони не цькують один одного за те, що хтось, мовляв, якийсь не такий. Під цим часто розуміється, що ти не такий як я, а значить в тобі щось не так.  Це стосується й інших граней особистості: лідерських здібностей чи їх відсутності, поглядів на життя та цінностей, характеру і ще безлічі інших. Якщо ти справді любиш людину, то не роби з неї собі подібного, свого клона. А просто прийми її такою як вона є. І не просто прийми, а цінуй в ній ті якості, якими вона наділена. Можливо так багато тебе дратує, то просто не зосереджуйся на тому негативі. Знайди позитивні сторони та якості (яких у КОЖНІЙ людині безліч) і поважай, хвали, підбадьорюй людину рухатися в напрямку, який їй цікавий.sqobuwanb6i

Нумер 2.Любов – це коли ти відчуваєш себе собою.

Дуже суміжна річ із першим пунктом. Коли ти любиш і люблять тебе, тобі не потрібно грати якусь «особливу роль». Це дуже важливо. Бо подумай, якщо ти зможеш прикидатися духовним, добрим, білим та пушистим місяць-два, рік-два, то подумай,яким ти будеш емоційно спустошеним , коли ти втомишся. А цей час обов’язково прийде. Твої сили підуть і тобі треба буде стати собою назад. Від такого «прикидання» страдають обоє: по-перше перший полюбив не тебе, а ілюзію, яку ти намалював( а нашо воно тобі?!), ну а по-друге, інша половина страждає від театральної гри, несправжності. Ой, це чесно, одна з найгірших речей, яка може бути в стосунках. Якщо ти ненавидиш походи в гори, а твоя половина їх обожнює, не лукав, скажи як є – що тобі це не подобається, але ти спробуєш просто щоб підтримати її (без обіцянки, що ви ходитимете в гори щосезону). Розумієте, стосунки– діло настільки тонке. Тут найменша нещирість чи гра перетворюється згодом у неправильне бачення цієї людини. Я сама колись проходила таке. І досі є люди, які мають неправильну про мене думку (не знають мене справжню), бо вони зробили аналіз лише по деяким вчинкам(видимим),не бачивши іншого боку моєї особистості. Отож, я за те, що краще я не буду з людиною якій не подобається, наприклад, подорожування, ніж буду прикидатися, що нічого страшного, я взагалі домашня і найкраще, що є в житті – це нікуди не їздитиJ.pkzq377x6em-1

Намбе 3. Любов – це спільність.

Це коли ти вже не сам, не один, не окрема одиниця, а ви двоє – один. Тому жодних рішень не приймається без обговорення. Навіть наймілкіших. Уявіть,що одна рука вирішила щось взяти, а в другої руки виявилась алергія на цю річ(образно кажучи). Буде не дуже приємно. Звичайно напевне тут більше йдеться вже про подружнє життя, але взагалі в стосунках дуже важливо питати думку один одного про те чи про інше, хто як думає і бачить якісь конкретні ситуації. Це дозволяє зрозуміти світогляд людини і в майбутньому шукати спільних компромісів у всьому. Запам’ятай, якщо ти вирішив любити, то більше не можеш поступати «як заманеться», бо тобі прийдеться враховувати інтереси іншої людини, яку ти можеш ранити, образити і тд.

Пункт намбе фор. Любов – це надання «вільного простору»

В кожного є свої захоплення, хобі, друзі. І я думаю( простіть мене,грішну), що то не біда, якщо пара має свій власний особистий час для цих речей. Більше того, я переконана, якщо цього часу немає, то відносини руйнуються. Звичайно, це повинно бути якось обговорено, визначено в рамках, але повага особистого часу, особистого усамітнення – це класно. І це допомагає оновлюватися. Особливо,якщо йдеться про відносини з Богом. В кожного вони повинні бути не лише спільні (як пари), але й особисті.

qgglscijtpy

Фюнф. Любов – це відкритість та довіра.

Коли любиш, ти не боїшся відкривати минуле (якщо потрібно). Ти відкриваєш усі прогріхи, не ховаєш у закутки серця якісь «незручні речі». Але ж така відкритість я думаю можлива вже при дуже серйозних стосунках – перед шлюбом. Думаю, що  недопустимо приховувати якісь хвороби, минулі прогріхи,які потім дадуться про себе знати. Краще викласти усі карти на стіл одразу. Звичайно, це неприємно, буває болюче до сліз говорити про такі речі, але відкритість збудовує і зближує, натомість закритість віддаляє. Ти не знаєш, чого чекати від людини. Ну і довіра це як біле простирадло,яке усе покриває в стосунках. Бо якщо не довіряєш, то будеш постійно жити в стресі та відчаї. Нехай краще буде дитяча наївність, ніж детективські замашки. І знаєте, недовіра навпаки тягне за собою руйнування. І без неї не вдасться щасливо жити. Отож, відкладайте усі підозри, погані передчуття та зробіть усе, щоб ваша половина відчувала, що ви довіряєте. А це найбільша винагорода.

Альона Бондарчук

Фото: Віктор Дубовенко

 

 

Місіонерським поїздкам «Світло на Сході» — 10 років. Мій шлях до місіонерства

Місіонерським поїздкам «Світло на Сході» — 10 років. Мій шлях до місіонерства

Часто роздумуючи про деякі речі, я все більше починаю захоплюватися Богом та Його планом для кожної окремої людини. Ці роздуми у мене теж пов’язані із місіонерськими поїздками місії «Світло на Сході». Буквально нещодавно ми святкували 10-річний ювілей цих поїздок, згадували з чого все починалося і як чудно та дивно Бог примножив це служіння і дав неймовірні плоди. На даний момент в списках налічується близько 400 місіонерів — людей котрі хоч одного разу брали участь у літніх місіонерських поїздках. Як відмітив директор місії Павло Давидюк на святкуванні ювілею: «Таку кількість людей дуже тяжко організувати людськими зусиллями, тому тут ще більше проявляється Бог, Який побуджує людей до служіння».

img_20161022_110753_750

На даний момент я є місіонером «Світло на Сході» влітку, а значить і частиною великої Божої сім’ї. З чого почався мій шлях в місіонерських поїздках? Вперше в 2011 році я вийшла з зони комфорту – поїхала невідомо куди з командою абсолютно незнайомих людей. Але тоді Бог неймовірно благословив і утвердив ще більше у бажанні слідувати за Ним, а також підтверджував моє місіонерське покликання.

Для того, щоб всі розуміли, що таке літні місіонерські поїздки і для кращого розуміння всього, що написано нижче, я поясню в чому суть. Впродовж 9 місяців з вересня до травня у місіонерських відділ місії «Світло на Сході» поступають заявки від пасторів церков або місіонерів з різних куточків України з прохання приїхати та провести палаточну євангелізацію. Пізніше це все узгоджується з місією та місцевою владою населеного пункту, видаються відповідні дозволи та місіонерська команда приїжджає на тиждень у це село чи місто, щоб проповідувати.

voz8ouavsqq

Ці тижневі євангелізації тривають протягом усіх 3-ох літніх місяців. Для проповіді ми використовуємо такі служіння: вранці о 10.00 — дитяче, ввечері о 19.00 — доросле і о 21.00 – молодіжне служіння, які  проводяться у великому наметі розташованому зазвичай або у центрі містечка, або ж у людному місці. Впродовж усього дня місіонери по двоє розходяться по всьому населеному пункті і проповідують про Ісуса Христа від серця до серця, тобто на особистісному рівні. Кожного дня є своя тема вечірніх служінь — окремо для дорослих і окремо для молоді. Також є ще паралельно служіння  «Євангеліє в картинах». Це виставка репродукцій картин всесвітньо знаменитих художників на християнську тематику. Вони виставляються у людному місці і використовуючи їх розповідається Євангеліє – є картини починаючи від народження Христа аж до судного дня.  Місіонери впродовж цього тижня живуть у маленьких палатках або при можливості у Домі молитви. Про одну з таких поїздок зняли відеоролик, який можна переглянути тут.

ps2cp9muzqu

Отож почну з передісторії. Був час, коли я дуже хотіла поїхати в місіонерську поїздку в Азію. Це бажання в мене довго дозрівало, а потім ще й до нас в церкву приїхала група місіонерів з Казахстану. Я познайомилася з місіонеркою Ольою (пізніше я стала її молитовним другом, коли вона 3 роки служила у Казахстані). Це стало ще одним поштовхом для мене. Але попри те, що я дуже хотіла їхати і молилася і не була ні до чого прив’язаною, що могло б перешкоджати, єдине, що тоді перекрило мені шлях – це переживання батьків і відсутність їхнього благословення у цьому. Ніколи не забуду як я тоді плакала, сокрушалась перед Богом і писала у свій щоденник Богу листа. Хоч мені було дуже боляче та незрозуміло, чому Бог саме так направляє зараз, я сказала Йому, що готова чекати і готова служити так, як Він захоче. І якщо двері зараз закриті для мене в Азію, це не значить, що я не можу служити по-іншому, розповідаючи людям Євангеліє. Тоді, поговоривши і виплакавшись Олі, вона мене заспокоїла і власне вона розповіла мені про місію «Світло на Сході», місіонери якої влітку їздять по Україні та розповідають Євангелію. «Тому, — сказала вона, —  якщо ти не можеш їхати в Азію, а маєш бажання служити, можеш якось знайти їх в інтернеті і зв’язатися та домовитися про твою участь теж». Тепер я вже не знаю, чи пам’ятає Оля про цю нашу розмову, але я дуже вдячна Богу, Який тоді саме так направив.

rpqrs-zj50
Місіонерка з Казахстану Ольга Габель

Далі я пам’ятаю все як в тумані: знайшла в інтернеті цю місію, написала директору, який мене перенаправив   на відповідального за місіонерське служіння – Танцюру Віктора Зіновійовича. Потім ми з ним якось сконтактувалися по телефону. Це була весна 2011. Він розповів як усе проходить та запросив мене на місіонерську зустріч, щоб я познайомилася з місіонерами. Але мені не вийшло бути. Потім все стихло – розпочалося літо, нові турботи. Але бажання робити щось більше ніж просто ходити щонеділі до церкви в мене зростало, хоча на той момент я була в Бозі лише 2 роки.

ej0vkav1nyy
Дитяче служіння в місіонерській палатці, с. Привітів, 2013 р.

Отож, якось, будучи на молодіжному фестивалі, мені роздався дзвінок від Віктора Зіновійовича. Я не знаю як він про мене згадав (чи може я якось нагадувала про себе), але він мене «запитав в лоб», коли я приїду. Я сказала, що наступного тижня. Так і сталося. Я зібрала речі (хоча не знала навіть що брати), купила квиток до Бердичева, звідти мала їхати до Житомира. Там мене мали забрати місіонерським бусом на місію в Житомирську область. Ніколи не забуду те відчуття, коли я вже сиділа у маршрутці в Житомир. «Навіщо я туди їду? Я навіть нікого там не знаю. Що я там буду робити? Можливо ще не пізно відмовитися?!» Але потім я якось зрозуміла, що якщо вирішила, то значить так тому і бути – поїду. Напевне зараз, дивлячись у минуле і аналізуючи це все, я роблю висновок,що я тоді була ще такою «духовною дитинкою». Про яку заграничну місію я могла лише тільки думати?! Це були ледь не перші мої кроки разом з Богом, я вчилася довіряти Йому.

Отож, я все-таки потрапила у цю першу поїздку. А була вона у с. Головенка Житомирської області. Бог напевне тоді помилував і ми не ночували в палатках (бо я ще ніколи до того толком не ночувала так довго – протягом тижня), а нас поселили у приміщенні, де влітку проводився дитячий табір. Там були двохповерхові ліжка. Я спала на другому поверсі.

ze8tpw6w1xq
Перша місіонерська поїздка, с. Головенка, Житомирська обл.

Хочу сказати, що мене одразу дуже добре прийняла команда. Було теж багато тих, хто приїхав вперше. Ми потоваришували. Пам’ятаю як потім ми всі разом готували програму на молодіжки, які тоді проводив Юра Пилипенко, який приїхав їз Запоріжжя. Я запам’ятала його, оскільки він дуже горів тоді цим служінням. Ми всі вкладалися в одне. Не забуду, як я тоді вперше виходила на благовістя. Віктор Зіновійович взяв мене із собою. Я слухала як він розповідав Євангеліє людям. Ми молилися за них, вони молилися і сповідували теж свої гріхи. Я була у захваті. Це був лише початок.

8wls1lrwgt0
Проводжаємо в дорогу додому молодіжного лідера Юру Пилипенка

Пізніше, вже взявши участь у багатьох таких поїздках, на питання близьких як я себе почуваю, я завжди відповідала, що відчуваю себе на своєму місці і що роблю те, що приносить мені найбільше задоволення у житі. Я впевнена, що роблю те, що має значення  не тільки тут на землі, але буде мати свою вагу у вічності. Я знаю, що це сотні людей, які саме з моїх вуст почули про жертву Христа. Я не знаю як ви, але я не можу передати радості від того, коли ти звіщаєш людині Євангеліє, а вона сокрушається, молиться, хоче змінювати своє життя, позбавлятися від гріха. Є й інші, які не приймають, гонять з своїх домівок, «благословляють» недобрими словами. Але я завжди радію, що Євангеліє все одно звіщається. Така Божа воля, такий Його план.

got4tfb9rxs
Доросле вечірнє служіння у м. Турійськ, Волинська обл.

За весь час я побувала у 9-ти таких поїздках за 5 років. Я ще досі пам’ятаю очі деяких людей, яким я розказувала про Ісуса, пам’ятаю емоції, які я переживала після таких спілкувань і як мені хотілося молитися за них. Ці поїздки змінюють людей кардинально. Тут ти вчишся служити, не очікуючи нічого взамін. Служити команді та людям, які ще далеко від Бога. Тут ти вчишся по-справжньому любити попри всі непорозуміння та випробування.  Ми багато молимося один а одного, молимося за служіння і в цьому є свій результат. Бог зрощує в нас любов. Тут теж формуються і навички роботи в команді, взаємна повага один до одного, співпереживання, підтримка.

Я не можу порахувати навіть скількох особливих друзів Бог подарував мені через цю місію. Це такі люди, які не лише є в твоєму списку, а знають про твоє життя, питають про що можуть молитися. І я знаю, що я можу і не бачитися з ними протягом якогось часу, але коли ми знову зустрінемося, то будемо «на одній хвилі». Це безцінно мати людей, котрі розділяють місіонерське бачення на життя. Люди, які себе присвятили тому, щоб проповідувати, які бачать у цьому сенс життя.

sioje_v1vko
Невеличка частина нашої місіонерської команди

Я кілька років поспіль святкувала своє день народження, будучи в місіонерських поїздках. І не дарма, бо вважаю місіонерську команду своєю сім’єю, а пастора Віктора Зіновійовича – духовним батьком. Я щиро люблю цих людей і тому завжди з нетерпіння чекаю на наші зустрічі. І нам дають таку можливість — зустрічатися кожних 2 місяці на спільну зустріч на території місії «Світло на Сході», щоб ділитися своїми благословеннями, баченнями на майбутнє. Тут ми також молимося багато за літні поїздки,один за одного та разом беремо участь у причасті як символ нашої єдності з Христом та один з одним.

IMG_3941.JPG
Моє 24-те день народження. З місіонером «дядьою Вовою»

Я вдячна Богу за такі можливості, які Він дає зараз для України і що ми можемо це використовувати для Його слави. Отож, так почався мій місіонерський шлях.

До цих пір моє серце ще горить місією проповідувати за кордоном. Тепер мене благословляють і батьки, і пастор з церквою, і друзі. У лютому місяці 2017 року я планую короткострокову місіонерську поїздку-практику на місяць до Грузії. Конкретно буду займатися там служінням  із студентами та допомагати помісним церквам. Їду туди одна, хоча там буде приймаюча сторона – двоє місіонерів, які там ведуть активну місіонерську діяльність.

img_6907
Особливий вечір з грузинськими школярами неподалік Батумі, Грузія

Друзі, я вперше полечу закордон самостійно щоб служити. І тому дуже потребую вашої молитовної та фінансової підтримки. Якщо ви напишите в приват мені свою електронну адресу з бажанням підтримати мене, я напишу молитовні потреби і сповіщатиму вас про новини з Грузії. Таки чином ви станете моїм молитовним другом. Молитви – це найперше чого я потребую.

Якщо Господь відкриває Ваше серце, щоб пожертвувати кошти саме на цю поїздку, напишіть будь ласка мені особисто у соц. мережі: ВК Альона Бондарчук , ФБ Альона Бондарчук або на електронну адресу alenka.bondarchuk@gmail.com.

Поки що ця поїздка короткострокова, але в майбутньому я хочу своє життя тісно зв’язати із місією проповіді Євангелії по всьому світі, де Господь дозволить і куди направить. Отож, ви зможете і в майбутньому при бажанні підтримувати моє служіння. Я дуже потребую вашої підтримки і вірю, що саме завдяки відкритим до Бога людям може звершуватися Велике Доручення Ісуса Христа: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Марка 16:15).

Хай Господь усіх нас благословить, щоб бути причасниками Божої місії: молитовно (молитися про місію та місіонерів), фінансово (жертвувати кошти на місіонерське служіння) та посвятою себе (самостійно йти та проповідувати).

Альона Бондарчук